Існування пантеону на території Лаври закладає підґрунтя для майбутніх суперечностей, зокрема й міжконфесійних, на багато років уперед. Києво-Печерська лавра сама по собі є особливим сакральним місцем і додавання сюди ще абсолютно нової ідеї Національного пантеону буде лише розмивати те органічне багатошарове змістовне поле, яке тут і так вже є.
В указі вказано, що Вікторія Кохановська відлучається від Таїнства Причастя за неповагу до церковної ієрархії, розповсюдження брехливих чуток та бездоказових обвинувачень, наклепи, принизливі висловлювання, хулу та образу архієреїв, священників, дияконів та чернецтва УПЦ.
З юридичної точки зору, священник може бути мобілізований на цілком законних підставах. Але з канонічної точки зору він не може брати до рук зброю. На жаль, ця проблема є неврегульованою в українському законодавстві.
Цей храм зазнавав руйнувань та пошкоджень в усі найважчі моменти історії Києва: і під час монгольської навали, і під час Другої світової війни. Але собор неодмінно відновлювався
Виявляється, рівень довіри до митр. Онуфрія за останні 10 років помітно збільшився! Дослідження також чітко показало, що хоча майже 90 % наших співгромадян є віруючими людьми, все ж ми живемо в секуляризованому суспільстві.
Сьогодні у світі існує кілька Помісних Церков, які є повністю адміністративно незалежними, але при цьому вони не мають повного визнання з боку інших Помісних Церков. Наприклад, Православну Церкву у Північній Македонії визнають в якості автокефальної лише п’ять Помісних Церков. При цьому усі інші Церкви, хоча і не визнають її автокефальною, але мають з нею євхаристичне спілкування.
29 липня 1927 р. митр. Сергій видав широко відому декларацію, в якій заявив про свою повну лояльність радянській владі. Декларація викликала обурення великої кількості єпископів та духовенства. В результаті набув широкого розповсюдження рух «непоминаючих», тобто тих, хто відмовився визнати митр. Сергія законним очільником Церкви та не став підносити його ім’я за богослужінням
Нехай ці слова стануть для нас не просто нагадуванням, а внутрішньою силою – тією тихою, але незламною впевненістю, яка веде нас вперед: до перемоги світла над темрявою, життя над смертю, любові над страхом у Воскреслому Христі Ісусі!
Київські митрополити протягом століть мали право освячувати Святе миро. Аргументи, які озвучують противники практики мироваріння у Києві, мають виключно ідеологічний характер. Переконливих аргументів богословського або канонічного характеру висловлено не було.
Незважаючи на розбіжності в наших поглядах, усі ми є членами Єдиної Церкви Христової, і тому полеміка між нами не має виходити за межі братньої дискусії. Наші тексти з владикою є прикладом корисної публічної полеміки.
У відповідь на мої роздуми з приводу смерті патріарха Філарета (Денисенка), з’явився коментар Запорізького митрополита Луки, сповнений звинувачень на мою адресу. Я неодноразово говорив і готовий ще раз підтвердити, що вважаю дискусії всередині Церкви нормальним і цілком здоровим явищем.
У діалозі між представниками різних християнських конфесій діє правило: вживати титули так, як вони прийняті у кожної зі сторін. Саме тому я тут називаю покійного Філарета (Денисенка) патріархом. Патріарх Філарет шукав примирення і був здатним заради цього йти на компроміси.
На 94-му році життя помер Святіший Католикос-Патріарх всієї Грузії Ілія ІІ. Зазвичай в таких випадках говорять, що «пішла епоха». Більше шістдесяти років історії Грузинської Церкви тісно пов’язані з іменем Святішого Ілії. В цей сумний день хочу висловити свої щирі співчуття Грузинській Православній Церкві та усьому грузинському народу.
Що знаходиться в Чаші: Кров Христова чи просте вино? Що відбувається у вівтарі перед причастям вірян на літургії Передосвячених Дарів? Чи маємо ми богословські підстави говорити, що це не просто освячення, а саме Євхаристичне перетворення?
В цей важкий час я хочу висловити слова підтримки митрополиту Агафангелу, духовенству, ченцям і вірянам міста Одеси та усім моїм землякам одеситам. В ці хвилини я з вами у молитві, скорботі та надії.
Церква не може брати участі в політичній боротьбі, передвиборчій агітації, кампаніях на підтримку тих чи інших політичних партій, громадських і політичних лідерів
Амвон – це місце для Благовістя про Христа Воскреслого, і ні в якому разі не можна використовувати його для виголошення політичних ідей та балочок про цивілізаційний вибір.
Коли я чую, як шанувальники монархії чекають на «майбутнього земного царя», який створить для них якусь ідеальну земну державу, то відчуваю, яку духовну небезпеку несуть в собі подібні очікування…
Є вкрай обнадійливим, що у відповідь на усі зневажливі оцінки собору у Феофанії пролунали численні голоси ієрархів та священників Української Православної Церкви, які були особисто присутніми на соборі
З упевненістю можна констатувати – рух до автокефалії, зафіксований рішеннями Собору у Феофанії, розпочався саме знизу, а не був нав'язаний зверху єпископами чи політиками.
Як Церква ставиться до держав імперського типу? Яку оцінку надає Церква різним типам імперської ідеології? Як ми маємо ставитися до сучасних форм імперіалізму?
«Українська Православна Церква завжди з вдячністю пам’ятатиме слова підтримки, а також його сміливу, безкомпромісну та чесну канонічну позицію, з якими новопреставлений ієрарх виступав у кризові моменти потрясінь церковного миру в Україні і ширше в усьому православному світі»
Сильвестр (Стойчев), архим. Дискуссия между профессорами Ю. А. Кулаковским и М. Г. Ковальницким о правовых аспектах отношения римских властей к христианам до издания миланского эдикта ТКДА №19
В річницю Собору у Феофанії спробуємо проаналізувати не тільки його рішення, а й ті процеси, які протікали в нашій Церкві та українському суспільстві за останній рік
Штучно створений більшовиками бар’єр між храмом і музеєм, Церквою та державою, наукою і богословськими школами, за минулі тридцять років було практично подолано. Але чи не є ми зараз свідками зведення нового бар’єру?
The situation around the termination of the agreement between the National Historical and Cultural Preserve “Kyiv-Pechersk Lavra” and the monastery of the same name of the Ukrainian Orthodox Church has shown how fragile the relations of the Church and state structures can be in an absolutely seemed to be a secular state
